Фортепіано — клавішний струнний інструмент із горизонтальним (рояль) або вертикальним (піаніно) розташуванням струн.
Піаніно — один із найпоширеніших музичних інструментів, у якому звуковидобування відбувається за допомогою молоточків та струн різної товщини. Перші вдаряють по друге при натисканні клавіш, внаслідок чого інструмент генерує звуки заданої висоти та амплітуди.
У звуковидобуванні беруть участь не тільки сталеві струни, вкриті міддю або сріблом, але також чавунна рама та резонансна дека, що підсилюють звукові хвилі та збільшують їх тривалість. Так, якщо натиснути клавішу піаніно, звук триватиме до 3-4 секунд, поступово затихаючи при зниженні вібрацій струни.
Історія фортепіано
Видобувати зі струн музику ударним методом почали ще у XIV столітті у Франції. Йдеться про попередників сучасних фортепіано — клавесинів. Згодом ця технологія була застосована в клавікордах, але це не позбавило інструмент його головного недоліку — звуку, що швидко затихає. Він тривав менше секунди з однією гучністю, що виключало можливість виконувати динамічні композиції.
Причина була у відсутності резонансу, але відомо про це стало лише у XVII столітті – після відповідного відкриття Галілео Галілеєм. А поки що музичні майстри діяли інтуїтивно, продовжуючи вдосконалювати класичні версії клавесину та клавікорду.
До початку XVIII століття експерименти увінчалися небувалим успіхом, коли італійський майстер Бартоломео Крістофорі у 1907 році презентував новий тип струнних молоточкових інструментів — gravicembalo col piano e forte, які згодом отримали назву «фортепіано».
У них молоточки розміщувалися під струнами, а тривалість та динаміка звуку забезпечувалася за рахунок резонатора. У 1716-1721 роках конструкція інструменту була вдосконалена французькими та німецькими майстрами, зокрема – Жаном Маріусом та Готлібом Шрьотером. А трохи пізніше Себастьян Ерар запропонував механіку з подвійною репетицією, що дозволяє витягувати тривалий (повільно згасаючий) звук при швидкому натисканні на клавішу.
Якщо ж говорити про найперше піаніно в його сучасній виставі, то воно було винайдено 1800 року — американським майстром Джоном Ісааком Хокінсом. У цьому інструменті струни вперше були розташовані перпендикулярно землі, за рахунок чого він став компактнішим і зручнішим.
Схожою розробкою займався і австрієць Матіас Мюллер, який презентував аналогічну конструкцію 1801 року. У цей же період фортепіано, до цього кероване лише клавішами, отримало дві піжні ножні, що дозволяють регулювати тембр, тривалість і динаміку звуку.
Популярність фортепіано почала стрімко зростати з ХІХ століття: воно стало одним із основних музичних інструментів спочатку в Європі та США, а потім і в інших країнах. В 1818 його виробництво було відкрито в Російській Імперії: майстрами Тішнером і Віртою, а в 1828 - в Австрії: майстром Ігнацем Бєзендорфером. Однойменна марка фортепіано Bösendorfer існує досі, і є найстарішою з існуючих у світі.
Не менш значний внесок у виробництво клавішних молоточкових інструментів зробили Steinway & Sons зі США, продукція яких у середині XIX століття не знала собі рівних за якістю.
Фортепіано та електрика
Тотальна електрифікація початку та середини XX століття не могла не торкнутися музичної сфери, і вже у 20-х роках минулого століття почали з'являтися перші електричні моделі фортепіано.
У них звуковидобування відбувалося механічним способом — за допомогою молоточків та струн, а перетворення звуку — електричним: за допомогою звукознімача. Однією з перших моделей таких фортепіано стала Vivi-Tone Clavier американського інженера Ллойда Лоара, презентована у 1929 році.
Головними перевагами електромеханічних інструментів у порівнянні з механічними були їх компактність та дешевизна. Вони набагато краще підходили для гастролей та виїзних виступів і стрімко завойовували світову популярність аж до кінця 70-х років XX століття.
У 80-х їх почали активно витісняти ще більш досконалі та компактні пристрої — електронні фортепіано, які витягували звук без застосування механічних деталей. По суті вони лише імітували звуки струн, але робили це настільки ідентично, що вже до середини 90-х років практично повністю витіснили з музичної сцени громіздкі роялі та піаніно.
Сьогодні електронні фортепіано широко відомі під назвою «синтезатори», і можуть отримувати величезну кількість звуків: починаючи з класичних струнних інструментів і закінчуючи голосами людей, птахів та звірів. Сучасне поняття «клавішник» насамперед пов'язане із синтезатором, і вже потім — з механічними роялями та піаніно, які давно перестали бути масовим явищем.
